Український фонд «Благополуччя дітей» працює у сфері захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, більше 15 років. Ми завжди наголошували і наголошуємо на шкідливому впливі інтернатів на розвиток дитини і важливості зростання дитини у сімейному середовищі. Наші експерти були серед новаторів, які розпочали і лобіювали розвиток сімейних форм виховання в Україні. Ми серед перших запропонували альтернативу інтернатному вихованню для тих дітей, які з різних причин не можуть бути влаштовані у сімейні форми виховання, а саме – створення малих групових будинків (зокрема у м. Кропивницький).

Сьогодні боротьба триває. Ми продовжуємо працювати в проектах, спрямованих на реформування застарілої радянської інтернатної системи виховання дітей, яка пручається.

Через низку об’єктивних причин, в тому числі з міркувань нерозголошення персональних даних, ми не можемо називати імен і санаторних шкіл-інтернатів, які наші фахівці бачили на власні очі. Однак ситуацію в них ми вивчали прискіпливо.

Олена Шипіленко, магістерка соціальної роботи, фахівчиня з сімейних форм виховання дітей і координаторка проектів Фонду ділиться результатами своїх досліджень: «Наш аналіз і оцінка потреб дітей, які цілодобово перебувають у санаторних школах-інтернатах, та їхніх сімей, яскраво свідчать про те, що:
- у переважній більшості діти перебувають у санаторних школах не 6 місяців, як це дозволяє законодавство, а від 3 до 10 років;
- непоодинокі випадки, коли одна дитина потрапляє у санаторну школу за медичними показниками, а її брати/сестри влаштовуються в цю ж школу «за компанію»;
- основною причиною влаштування дітей до санаторних шкіл-інтернатів є не медичні показники, хоч формально вони вказані, а бідність родин, трудова міграція батьків, складні життєві обставини сім’ї, наявність у санаторних школах гарячого харчування тощо. Таким чином, санаторні школи у більшості виконують окрім медичної та освітньої функцій невластиву їм соціальну (звичайного інтернату). Така ситуація обумовлена відсутністю або низькою якістю соціальних послуг за місцем проживання дитини та її сім’ї;
- вихованцями санаторних шкіл, які фінансуються з обласного бюджету, переважно є діти не з усієї області, а з того ж населеного пункту, в якому розташований заклад, і навколишніх сіл;
- часто громада "закриває очі" на проблеми сімей, які опинились у складних життєвих обставинах, якщо їхні діти знаходяться в інтернатному закладі цілодобово. Вчасно надані соціальні послуги могли б змінити ситуацію на краще, і дитина могла б бути в сім'ї і вчитися у школі за місцем проживанняі. Але... Соціальний супровід не здійснюється (у тому числі через брак фахівців в громаді), підтримка не надається. У таких випадках криза в сім'ї поглиблюється, внаслідок чого сімейне середовище може стати небезпечним для дитини. Коло замикається - дитина й надалі залишається в інтернатному закладі».

Ми глибоко переконані, що інтернатні заклади, і санаторні школи зокрема, непоправно шкодять дітям – руйнують зв'язок із родиною, заважають формуванню важливих життєвих навичок і завдають психологічних травм. І усе це тому, що в громадах, в яких проживають сім’ї, не розвиваються необхідні соціальні та медичні послуги.

Тому Український фонд «Благополуччя дітей» підтримує спільну позицію Української мережі за права дитини щодо порушення прав дитини у процесі реформування санаторних шкіл-інтернатів, висловлену у відкритому листі